Історична довідка Каланчацької ЗОШ
Школа починає свою історію з 29 вересня 1880 року. У селі Каланчак було відкрито Дермендерське однокласне народне училище, в якому навчалося 54 хлопці та 18 дівчат.
Першими вчителями були Гавріїл Фролов Горєлов, Софія Анастасівна Емельяновна та Олексій Андрійович Вєлков.
Повільний розвиток освіти серед мешканців села пояснювався кількома факторами: недостатньою підтримкою з боку повітової адміністрації, низьким рівнем викладання, слабким розумінням учнями російської мови, якою проводилось навчання.
В умовах соціального розшарування багато батьків вважали за доцільне, щоб їхні діти працювали вдома, а не навчались.
Згідно з даними шкільного перепису 1911 року школярі становили 5-6 % населення степових губерній, в той час як у цілому по Росії він дорівнював всього 4,7 %.
До 1912 року у селі була однокласна початкова школа, утворена з трьох відділень.
Навчатися в ті роки було не просто: один підручник на клас або півкласу, про зошити можна було тільки мріяти. Писали на обривках газет.
80 – 85% населення с. Каланчак було неосвіченим. У школі навчались діти більш заможних селян та куркулів, але основна маса залишалась у темноті, неуцтві.
У 1915 році в Дермендерському однокласному змішаному училищі було 64 хлопці та 50 дівчат.
Станом на перше вересня 1917 року хлопців було 67, дівчат – 57. Учні 1-го класу навчалися у відділеннях: в першому – 38 учнів, в другому – 49 учнів, в третьому – 21 учень, в четвертому – 16 учнів. Учні 1-го класу були у віці: 8-11 років – 98 учнів, 12-ти та більше років – 26 учнів. Всі учні жили від училища на відстані не більше 1 версти.
З дореволюційного періоду у селі мали єдиного освіченого чоловіка – вчитель Беженар Григорій Георгійович.
1929 року Каланчацька школа залишалась початковою церковно – парафіяльною. Однак, складалась з двох комплексів: перший – третій і другий – четвертий класи. Обов’язкового навчання не існувало. У гімназіях Ізмаїла та Болграда, тобто у середніх школах, навчалось 8 – 10 осіб із села. Це діти багатих селян.
Період румунської окупації (1918 – 1940 р.р.) нічим не покращив культурне зростання населення, а навпаки, проводив фашизацію села Каланчак, культура в селі дійшла до того, що місцевому населенню не дозволялось навіть розмовляти на рідній мові. Школа залишалась початковою до 1940 року.
З 1940 року, після звільнення Бессарабії від румунської окупації, життя села змінюється. Настає новий культурний етап. Мешканці села мали можливість говорити на своїй рідній мові. Відкривається, вперше в історії села, семирічна школа з російською мовою навчання. Навчалось у ній 140 – 150 учнів.
Вчительський склад складався з 11 осіб.
Роки Великої Вітчизняної війни і тимчасової окупації румун 1941 – 1944 рр. занедбали культуру та розвиток села, із звільненням від румунських загарбників (25 серпня 1944 року) почався справжній культурний розвиток.
У 1945 році знову відкривається семирічна школа в селі Каланчак.
З 1961 року школа стає восьмирічною, директором якої був Чорний Віктор Сергійович.
Зростання шкільного дитячого контингенту, а також сучасні вимоги у процесі навчання та виховання вимагали створення необхідної матеріальної та навчальної бази.
У 1962 році в селі розпочалось будування типового шкільного двоповерхового будинку на 350 чоловік, який повністю мав забезпечувати сучасні вимоги школи.
25 грудня 1967 р. Каланчацька восьмирічна школа увійшла в новий світлий двоповерховий будинок, умови в якому створили найкращі можливості у виконанні навчально-виховного процесу.
У 1975 році реорганізована в середню десятирічну школу, директором якої був Карайванський Михайло Григорович. У ній навчалося 353 учня. Працювало 22 вчителя.
У школі є бібліотека, хімічний і фізичний кабінети, спортивний зал, майстерні по дереву і металу.
У школі діяло виробниче навчання, де учні освоювали трактор і готувалися стати трактористами після закінчення 10 класу.
У школі були організовані гуртки: танцювальний, вокальний, драматичний, фізичний тощо.
Учні школи охоче розпочали вивчати сільськогосподарську техніку, застосовували знання, набуті в школі, в житті, проходячи виробничу практику на полях колгоспу.
У школі навчалися діти з інших населених пунктів, тому при навчальному закладі був відкритий інтернат для 35 учнів.
У школі функціонує їдальня на 120 місць. У 2003 році Каланчацька ЗОШ була газифікована, а у 2006 р. – шкільні майстерні.
Учні та вчителі школи беруть активну участь у шкільному та громадському житті. Збирають макулатуру та метало бруд. Працюють на пришкільній ділянці. Проводять воєнно-патріотичні та спортивні ігри. Піклуються про ветеранів Великої Вітчизняної війни.
За активну участь учнівський колектив неодноразово був нагороджений грамотами та екскурсіями до різних міст, відпочинком на морі.
Кожного тижня на загальношкільних лінійках підсумовувалися результати успішності у навчанні. Про особливі події та новини повідомляв шкільний радіовузол.
Школярі після закінчення навчального року виїжджали до таборів відпочинку.
Поряд із досвідченими вчителями в школі працюють і молоді кадри. Так що спадкоємність поколінь, передача безцінного досвіду відбувається органічно, сама собою. Ми пишаємося нашими славними педагогами.
З 1994 року школа працювала під керівництвом таких старанних, відповідальних, творчих директорів, як Чебан Марія Іванівна, Баєв Іван Петрович, Терзі Валентина Миколаївна, Пельтек Олена Дем’янівна.
З 2016 року школу очолює Колеснік Тетяна Антонівна.
Сьогодні школа ставить перед собою нові задачі і вимоги, які треба втілювати у життя,- виховати життєво спроможну, креативну, високоосвічену особистість, патріота своєї Батьківщини.
У 2017 році школа наша оновилась, завдяки проведеному капітальному ремонту: заміни вікон і дверей; утеплення й фасад школи. Створюються сприятливі умови для навчання учнів.
Багато поколінь виростила наша школа. Одним з показників навчальної діяльності школи є рівень підготовленості її учнів. Нам є ким пишатися. Серед наших вихованців є 1 золота та 8 срібних медалісти, призери предметних олімпіад, конкурсів, спортивних змагань.
Кращі педагогічні традиції школи продовжуються і сьогодні. Проводяться багато шкільних і позашкільних заходів.